Цитати з книги “Тривожні люди” Фредрік Бакман

Поміж рядками та обріями

Правда полягає в тому, що якби дорослі справді були дорослими, то ніхто б не боявся ходити до стоматолога й платити податки. Але ми всі просто вдаємо. Ми всі — діти, які взули дорослі мешти і вдають, ніби знають, куди йдуть

Бо бути дорослим — це неймовірно важко. Це як намагатися їхати на велосипеді, у якого замість коліс квадратні колоди, а навколо всі кричать: “Швидше, ну давай, ти ж дорослий!

Ми з усіх сил намагаємося врятувати своїх дітей, але насправді ми просто хочемо, щоб хтось урятував нас самих

Іноді стає так боляче, що єдиний спосіб витримати цей біль — це розділити його з кимось. Навіть якщо цей хтось — абсолютно чужа людина в зачиненій кімнаті

Найстрашніше в самотності — це те, що вона змушує тебе вірити, ніби ти єдиний у світі почуваєшся так паршиво

Ми не завжди можемо врятувати людей від їхнього смутку, але ми можемо бути поруч, щоб їм не довелося сумувати наодинці

Ця книжка про багато речей, але найбільше про ідіотів. Хоча, якщо чесно, бути ідіотом — це цілком нормально. Ми всі час від часу робимо дурості, коли злякані, самотні або коли наше життя котиться під три чорти

Іноді все, що нам потрібно — це щоб хтось дав нам ще один шанс. Навіть якщо ми його не заслужили. Особливо якщо ми його не заслужили

Ми не можемо змінити те, що вже сталося. Ми не можемо повернути час назад. Але ми можемо вирішити, що робити далі з тими уламками, які в нас залишилися

Інколи найпростіший спосіб порозумітися з кимось — це з’ясувати, що ви обоє боїтеся одного й того самого

Життя — це не ідеально спланований маршрут. Це серія незграбних падінь і спроб підвестися під загальні аплодисменти або під загальний регіт

Ніколи не судіть про людину за її найгіршим вчинком. Бо ви ніколи не знаєте, яка саме тривога штовхнула її на це